Людина є особою і її обставинами. Обставин є багато, вони бувають виразними і непомітними, зауваженими і неусвідомленими, тривалими і мінливими. Але важливим є те, що вони є чисельними і діють у сукупності. Обставини – як той легендарний віник, на прикладі якого київський князь учив своїх синів єдності. Важко переломити віник, бо він уже чимось зовсім іншим, ніч певна кількість тонких прутиків. Навіть той рабин, який порадив покращити життя єврейської родини у такий спосіб, щоб спочатку оселити на якийсь час у тісному переповненому домі ще й козу, а потім її вивести і відчути величезне полегшення, знав, що обставини цих людей насправді не зміниш. Їх можна лише висвітити якимось парадоксом. Але тільки висвітлення обставин, їх згадування і називання може привести до прийняття, або, як кажуть фізіологи, адаптації.
Нехтування фізіологією, до речі, як фундаментальною обставиною, дуже ускладнює розуміння того, що відбувається. Бо є очевидним, що вже рік все наше суспільство перебуває у стані стресу. Стрес не є чимось поганим, саме стресова мобілізація дає здатність зорієнтуватися у небезпечній ситуації і знайти шлях до пристосування, до адаптації. Але стрес – як і обертання сонця довкола землі (чи землі довкола сонця), як термін вагітності, як те, що капля камінь точить – має свої незмінні закони. Тривалий стрес приводить до виснаження. І тоді вже про ніяку адаптацію не йдеться. Якою би складною не була особистість, реакцій застресованих людей може бути дуже небагато. Стрес стає тою критичною визначальною обставиною, порівняно з якою значення всіх інших зменшується до мінімуму.
Найтиповіших реакцій є три. Втеча, заціпеніння і нестримна агресія. У наших умовах всі ці реакції можна побачити на кожному кроці. Виснаження дійшло майже до кожного. Майже кожен реагує на свій затяжний стрес якимось таким чином. І в цей час – безперервно думаючи, що ж робити – мало хто здає собі справу з того, що насправді ним керують насамперед чіткі закономірності фізіології мозку, нервової системи. Годі сподіватися віднайдення раціонального сенсу своїх дій, поки визначальною є ця мотивація, нав’язана стресом.
Сам раз згадати про автогенне тренування. Колись про нього багато говорили, але, здається, крім спортсменів і розвідників, ніхто серйозно таким не займався. Тепер – час.
Крім всіляких вправ для розслаблення, легкості і налаштування, сенсом автогенного тренування є прояснення самому собі (якщо вже нема кому це зробити краще, а тепер якраз нема) кількох базових речей, які переважно оминаєш, напружено роздумуючи, що робити.
Оскільки у більшості випадків наш стрес викликаний словами, бо з них складаються думки, які ми продумуємо, то саме словами можна себе полікувати і підсилити. Щоправда, тільки тими словами, які є для тебе вагомими, тими, від яких втікаєш, на які нападаєш, від яких ціпенієш.
Наприклад. Сказати собі, що дуже важко повірити у власне безсмертя, але так є. Бо живемо у двох часах – персональному і історичному. Наше ціле життя – фрагмент, включений у те, що було і те що буде. Хід історії – власне та найбільша обставина, якої не уникнути. А історія не надто зважає на наші уявлення про те, як хотіли би прожити свій фрагмент. До того ж живемо у такому місці, звідки історія любить брати сировину для формотворення. І живемо у суспільстві, яке перебуває у затяжному стресі, тож не може бути вдатнішим. Живемо у державі, якої ніколи не було, а от тепер є. І живемо у часі, в якому вона може перестати існувати, і в тому не буде нічого дивного. Теперішнім поколінням за життя не буде так добре, як ми собі понавигадували. Але цілком може стати настільки зле, що про таке навіть не думали. І нічого несправедливого у тому не буде, бо справедливість – лише одна із сотень обставин для історії. Настільки незначна, як і те, в який спосіб закінчуються поодинокі життя у той чи інший час.
Спочатку треба розслабитися, відчути важкість, відчути тепло, відчути невагомість, відчути поповнення життєвої сили. Повторити значні слова. Звільнитися від заціпеніння, втікання і злості. А тоді синхронізувати розгортання своєї часової пружини з історичною. Далі все буде залежати від відчуття міри. Того, що можеш взяти, того, що хочеш дати.
29.01.2015
Оригінал тут…